Кожний, хто бачив Крим, бачив його по-своєму. Кожний має свій досвід, свої спогади й асоціації, і усі ці образи стають цеглинами у соціально побудованому комплексому відображенні Криму. Соціальна різноманітність, безумовно, збагачує таке відображення Криму, проте критично важливо зберегти гармонію такої різноманітності. Кримський Дім є платформою для побудови цієї гармонії серед тих, кого об’єднує спільна кримська енергетика. Так, 4 листопада у Кримському Домі відбулась вистава “#крымМОЙ. Отчет о путешествии, которого не было”, створена PostPlayТеатр.
У виставі два реальні персонажі: Антон Овчинников, зі своєю цілком реальною ідеєю веломандрівки Кримом, та Галина Джикаева, для якої Крим став назавджи закритим через переслідування зі сторони ФСБ. Вони зустрічаються в театральному просторі та, за допомогою мультимедійних засобів та сторітелінга, діляться з глядачем своїми спогадами, емоціями, надіями та мріями. Така реальність є особливістю вистави PostPlayТеатр, де актори не грають роль якось персонажа, а грають самих себе. Кожна фраза є живою і справжньою, адже тексти діалогів не прописані заздалегіть, і проходять саме так, як відчуває сам актор. Глядач стає свідком діалогу, в якому бачить цілком реальні і знайомі йому речі.
Проте, очікування до і враження після вистави у глядачів не завжди співпадали. Подивившись виставу, кандидат філософських наук Володимир Волковський зазначив: “Я очікував, що це буде вистава про Крим – але виявилось, що це про мене і нас, мистецтво, біль, пам’ять, незламність, свободу і любов. І спонтанно виникло питання «Скільки є Кримів?», та прийшла умить відповідь: «Стільки, скільки і людей, що бували в Криму, причому у багатьох є по два Крими, Крим до і після 2014 року. І вороття назад немає – якщо Крим буде звільнено, це вже буде не той перший, це буде «третій Крим» для кожного з нас».
Цікаво, що сама команда PostPlayТеатр ставила на меті спонукання гдялачів на глибокі роздуми. Один з героїв вистави, Антон Овчинников розповідає: “Ми бачили, що тут, у Києві, тема Криму з часом відходить на другий, третій план. Люди починають звикати до ситуації. Ми хотіли просто нагадати людям про Крим і зробити, аби про нього не переставали говорити.”
Вистава, безперечно, не залишила глядачів байдужими. Айше Умерова є одією з тих, кого вразила фінальна промова Галини Джикаєвої: “Ця остання промова, це було щось неймовірно! Мене дуже зачепило! Я відчула таку близкість, таку спорідненість з Галиною!” У фінальній промові Галина Джикаєва дуже емоційно відповідає Антонові, що для неї є Крим, відкриваючи весь свій біль, який вона відчуває через неможливість повернення додому. Як пізніше розповідає Галина: “Ця остання промова кожного разу є дуже важкою для мене. Але сьогодні, у Кримському домі, я відчувала присутність “своїх”, кримських. Мені дуже допомогло це і було легше, адже я відчувала те, що вони відчувають так само, як і я.”
Аншлаг на виставі “#крымМОЙ. Отчет о путешествии, которого не было” показав, що подібні події цікаві людям. Програмний директор Кримського Дому Алім Алієв зазначив: “Нам довелось побігати, аби розмістити всіх охочих побачити виставу. Але така зацікавленість людей нас дуже тішить і ми вже ведемо перемовини з PostPlayТеатром про їхні наступні вистави у нас в Кримському Домі. Ми відчуваємо цю потребу людей у спілкуванні про Крим, в обміні емоціями і враженнями, і раді надати тут у Кримьскому Домі майданчик для цього.” Відтак, Кримський Дім об’єднує людей навколо Криму і надає можливість для обміну думками і емоціями, спогадами і баченням майбутнього усім тим, хто небайдужий до Криму.